Доктор Ненсі Бакстер (Nancy Baxter), хірург і автор дослідження з Торонто припускає, що отримані дані суперечать пропозиці] зобов'язати медиків інформувати своїх пацієнтів про недосип.
Дослідження показало відсоток на виникнення ускладнень у пацієнтів - 22,4, якщо доктор перед операцією знаходився вдома і добре поспав, і 22,2%, якщо лікар був на робочому місці між північчю і 7 годинами ранку.
Доктор Бакстер з Університету Торонто (University of Toronto) проаналізувала дані близько 1448 досвідчених лікарів-хірургів з 147 лікарень в провінції Онтаріо (Ontario). Це приблизно 39000 операцій за п'ять років, враховувалися всі процедури, від заміни тазостегнового суглоба і шунтування і до ангіопластики, і гістеректомії. По базі даних проглядалася інформація, чи працював хірург вночі перед операцією чи ні. Дані показали, що за 30-денний період після операції у пацієнтів не було ніяких ускладнень або повторних госпіталізацій. Виявилося, що тип клініки, вік лікаря і тип операції не грали ніякої ролі.
Чарльз Чейслер (Charles Czeisler), глава порушень циркадних ритмів та відділу досліджень бостонської лікарні Brigham and Women's заперечує припущенню доктора Бакстера. Він стверджує, що в канадському дослідженні фахівці не заміряли кількість сну хірургів перед операцією. Він також пояснює свою позицію тим, що в його власному дослідженні 2009 року, ймовірність медичних помилок через недостатню кількість сну збільшувалася в три рази. Чейслер сказав: «У своїй роботі ми спостерігали збільшення ризику ускладнень і помилок медиків навіть після однієї ночі недосипу. Пацієнти повинні знати, що їх лікар не спав 1, 2 або навіть 3 ночі поспіль».
За словами доктора Чейслера, сам факт того, що хірург працював у попередню ніч, ще не свідчить про депривації сну, так як медичний працівник міг провести годинну операцію опівночі, після чого відправитися додому. Ось з цієї причини в своєму дослідженні команда професора Чейслера враховувала реальний проміжок часу між ранковою і нічною операцією у кожного лікаря. Виявилося, що якщо у хірурга було приблизно 6 або менше годин на сон, то в такому випадку рівень ускладнень у їхніх пацієнтів становив майже 170% щодо варіантів, коли лікуючий лікар міг поспати більше шести годин.
Чейслер критикує методику дослідження Бакстер через те, що якщо лікар працював з 0 до 7:00, то потрібно враховувати той факт, що він не спав всю ніч. Але, його ранкова зміна могла початися раніше, наприклад в 7.00 (або в 6.30), а перед цим хірург міг спокійно виспатися і вдома.
Бакстер пояснила Чейслеру, що її команда провела додатковий аналіз, в який включили тільки лікарів, які виконали хоча б 2 операції за одну ніч (виходить, що більшу частину ночі у них не було можливості поспати). У такому випадку команда не виявила суттєвих відмінностей.
Бакстер припускає, що результати її дослідження пояснюються тим, що лікарями-хірургами, в більшості випадків, стають тільки ті люди, які краще за інших можуть впоратися з недосипом. Такі лікарі знають, як забезпечити собі достатню працездатність у своєму жорсткому графіку. Лікар також закликає не трактувати дані її дослідження як індульгенцію на роботу медиків у будь-якому стані. Хірурги перед проведенням операції повинні орієнтуватися на свій стан організму в цілому і скасовувати операції, якщо вони позбавлені сил або відчувають себе виснаженими. Хоча, Бакстер впевнена, що пацієнтів дане питання не повинно турбувати.